вівторок, 18 квітня 2017 р.

120 років від дня народження Мар'яна Крушельницького



Режисер, актор, один із фундаторів українського театру. У 1924 - 1952 рр. працював у Харкові

Народився 18 квітня 1897 року в селі Пилява Бучацького району в сім'ї небагатих галицьких селян Михайла Антоновича та Марії Йосипівни Крушельницьких. Навчався в Тернопільській українській гімназії, був учасником трупи ”Тернопільські театральні вечори”.

Наприкінці 1923 року театр ”Руська бесіда” було ліквідовано, а згодом у Галичині закрили всі українські культурні заклади. Крушельницький виїжджає до Праги. Там він вступив на філософський факультет Празького університету. У 1924 році повертається в Україну, а в грудні цього ж таки року вступає до театру ”Березіль” у Харкові, де працювали такі видатні діячі театрального мистецтва, як режисер-постановник і художній керівник театру Л. Курбас, актори А. Бучма, Д. Антонович, Н. Ужвій та інші.

Протягом майже двадцяти років, починаючи з 1933 року, він очолював художнє керівництво театру "Березіль". Остап Вишня писав про свого великого сучасника: "Коли Крушельницький на сцені і коли на нього направляють прожектори, то я ніяк зрозуміти не можу, хто кого освітлює: прожектор Крушельницького або Крушельницький прожектора. Стикаються два снопи з проміння і утворюють на кону такий бунт із світла, із слів, із рухів, із найтонших світляно-мовно-рухово-мімічних нюансів, що сидиш і думаєш: "Багатюща ж яка наша батьківщина!". Письменник-гуморист завіряв своїх читачів про те, що народженого в селі Пилява Тернопільської області Крушельницького ще хлоп'ям проткнув магічний ультрафіолетовий промінь.

19-річним парубком Мар'ян Михайлович почав своє сходження до театрального Олімпу і в 1924 році прилучився до "березільців". Був він з вигляду непоказний і зросту невеликого. Чи в пору було такому артисту мріяти про героїчні образи? Але пройшовши через низку сміховинно-комедійних ролей, Крушельницький ще в "Березолі" зіграв Малахія і Падура в "Народному Малахії" і "Маклені Грасі" М. Куліша, а потім – Тев’є, Єгора Буличова, короля Ліра... 

"Якщо театр був йому дружиною, то музика була його коханкою", - говорив про Крушельницького Олександр Корнійчук. "Своєрідність українського поетичного театру, як мені здається, можна зрозуміти завдяки творчості чудового художника Крушельницького", - вторив драматургу московський режисер Юрій Завадський. "Більше сорока років самовідданого служіння театру не пройшли безслідно: зіграні ним ролі стали класичними, поставлені ним спектаклі не раз були удостоєні високих нагород і премій, його учні понесли в театри України принципи режисури Крушельницького..." - згадувала про Мар'яна Михайловича його дружина, народна артистка СРСР Євгенія Петрова.

Бували в житті артиста і тяжкі хвилини. По розповідях "березільців", в голодному 1927 році улюбленець харківської публіки задумав таємну втечу на свою малу батьківщину, до Галичини. Говорили, що Лесь Курбас тоді наздогнав утікача на пероні вокзалу. Авторитет Курбаса був настільки високий для артиста, що при зустрічі з ним всі думки про від'їзд випарувалися. А бували і хвилини покрутіше, коли в 1952 році в ореолі слави Крушельницький, під керівництвом якого театр входив в п'ятірку кращих драматичних колективів величезної країни, вирішив для себе неможливим залишатися в Харкові і прийняв пропозицію перейти в Київський театр ім. Івана Франка.

"Збережіть театр!" - просив його Курбас в очікуванні репресії. І він виконав завдання свого Вчителя. Про творчість Крушельницького ходять легенди, що мають під собою найреальнішу основу. Він був великим актором. А його кінообрази в "Мартині Борулі" та інших фільмах і сьогодні викликають яскраві враження, що можна порівняти з "ультрафіолетовим променем".

З 1952 року і майже до останніх днів М.Крушельницький працював у Київському інституті театрального мистецтва ім. І. К. Карпенка-Карого, вів курс режисури та майстерності актора. Помер 5 квітня 1963 року, похований в Києві.

пʼятниця, 7 квітня 2017 р.

Рік Японії в Україні

https://goo.gl/5bjSWm
З метою активізації двостороннього співробітництва, зміцнення зв'язків між Україною та Японією, а також на виконання домовленостей, досягнутих за результатами офіційного візиту Президента України до Японії, 2017 рік оголошено Роком Японії в Україні. Президент України Петро Порошенко 11 січня 2017 року підписав Указ №1/2017 про оголошення 2017 року Роком Японії в Україні. 

Японія відома своїм економічним дивом, її культура вирізняється вічним прагненням до краси. Японці віддано зберігають передання і традиції предків. Кімоно і сакура стали вічними символами цієї країни. Сумнозвісна Японія білими журавликами – трагедією Хіросіми та Нагасакі. Японія однією з перших визнала незалежність нашої держави. 


Слово „Японія” означає „світанок”: ця країна розташована у східній частині континенту, там, де ранками сонце з’являється з моря. 

Велика частина всієї площі японських островів зайнята високими горами, які вкриті лісами. Найвища гора Японії – потухший вулкан Фудзі (3776м). Ця гора вважається у японців священною. В Японії багато діючих вулканів, гарячих лікувальних джерел. Часто бувають землетруси, зазвичай несильні, але іноді, приблизно в 100 років, вони приносять катастрофічні наслідки.


Японія – одна із найбільших індустріальних країн світу з високорозвиненою промисловістю. Японці виробляють величезну кількість товарів, які продаються в усьому світі. Крім того країна займає перше місце у світі по вилову риби та продуктів моря. Промислові підприємства, банки, концерни зосереджені у великих містах. Тут проживає 4/5 населення країни. Один за одним тягнуться міста вздовж морського побережжя, часто зливаючись одне з одним. 
Японія – країна самобутньої культури. В традиційних японських будинках дуже мало меблів. Вся підлога застелена циновками із рисової соломки. На підлозі сидять, коли обідають, на підлозі й сплять, стелячи спеціальні ліжка, які вдень ховаються до стінних шаф. Взуття завжди залишають в прихожій і по циновках ходять тільки в шкарпетках. 

Національний одяг японців – кімоно. Прямий довгий халат без ґудзиків який загортається і в чоловіків, і в жінок зліва направо і підв’язується поясом обі. Дотепер в Японії на особливо урочисті церемонії одягають цей розкішний і дорогий наряд.

Японці багато працюють уже починаючи зі шкільних років. Закінчивши школу вони продовжують багато працювати, дотримуючись найсуворішої дисципліни й ніколи не відступаючи від норм ввічливості. Правила поведінки вимагають від них на всі прохання чи накази відповідати згодою і негайно виконувати їх.


„Японська класична поезія вражає сучасного читача не лише сталістю й мініатюрністю своїх строфічних форм, блискучою майстерністю поетів давно минулих часів, глибоким ліризмом та стилістичною вишуканістю мови їхніх поетичних творів, але й незвичним як для європейців, так і для багатьох інших народів світу дбайливим ставленням японців до своєї культури в цілому і до поетичної спадщини зокрема. Із прадавніх часів до наших днів дійшли десятки тисяч віршів, збереглися імена сотень поетів – навіть тих, які запам’яталися вдячним нащадкам кількома, а то й одним талановитим віршем. І, можливо, якраз це, а не тільки сама поезія, є найголовнішим і найціннішим уроком, який дала світові ця талановита й працелюбна нація”.



 Якщо мене хто–небудь запитає: 
«Яка вона – Японії душа?»
Скажу, що схожа
На квітучих вишень в ранкових горах.
Ніжний аромат!
(Моторі Норінага)



Наша бібліотека активно долучилася до відзначення Року Японії в Україні. Ми підготували виставку літератури де кожен читач зможе знайти цікаву інформацію про Японію, її традиції, культуру, мистецтво, театр, літературу. Для оздоблення виставки з підручних матеріалів виготовили гілочки сакури та віяло, а в японській техніці орігамі виготовили білого журавлика, закладку для книг та ін. цікаві вироби.




середа, 29 березня 2017 р.

Вшанування пам'яті Івана Огієнка


Життя Івана Огієнка – митрополита Іларіона було сповнене найрізноманітніших подій. Без нього не можна собі уявити історію нашого народу в минулому столітті. Адже він брав активну участь у всіх етапах відродження української державності, культури й релігії від початку 20 століття й до свого відходу в інший світ 29 березня 1972 року.

З метою вшанування пам'яті видатного українського вченого, мовознавця, державного, громадського та церковного діяча Івана Огієнка, в читальній залі нашої бібліотеки оформлено книжкову виставку.
Іван Огієнко все життя був вірний собі і тим принципам, які сформувалися у нього ще з дитинства – це безмежна любов до Бога та свого народу, яким він служив серцем, душею і розумом. І де б він не був, яку б посаду не обіймав, усюди піклувався про долю рідного народу.
«Я взяв своє серце малими руками
Й віддано поклав Україні до ніг,
І юна любов розцвілася між нами
І став я орати твердий переліг.
Й нікому вже більше не дав я любові.
Бо другого серця кохати не маю
І вірним зостанусь, аж дошки соснові
Єдину любов мою спинять без краю...»
/Митрополит Іларіон.
Вікові наші рани. Вінніпег, 1960 /


четвер, 9 березня 2017 р.

Учітеся, читайте...

https://goo.gl/645slv

Моя країно, краю веселковий,
Ти зустрічаєш ювілей Тараса,
Він мріяв у ві снах про край казковий.
Мою країну – золоту окрасу.

Стоять тополі, як тоді стояли,
І чують пісню золотих полів…
Тут козаки бувало битви вигравали
І слухали кобзарський гнівний спів.

Він боронив разом з бійцями Україну,
Дух войовничий піднімав він їм.
Звав за свободу і щасливу днину,
За неньку рідну і батьківський дім.

Ми віримо у краще майбуття.
Ми нездоланні, бо Тарас із нами.
Він не піде ніколи в забуття,
Він ходить з нами селами й містами.

Нехай ідуть роки і вже століття
Та пам'ятаємо ми про це завжди,
Як жив Тарас в суворе лихоліття
І мріяв, мріяв про щасливі дні.

Є на світі така країна,
Вона як мати рідна для нас.
І вічно буде жити Україна,
І вічно буде жити наш Тарас.










понеділок, 13 лютого 2017 р.

Традиції святкування Дня всіх Закоханих

Американці на День святого Валентина вітають не тільки коханих, а й усіх друзів та близьких. А на початку 10 століття тутешні чоловіки дарували своїм обраницям марципани, які на той час були досить дорогим задоволенням. Кондитери підхопили цей тренд і запропонували покупцям на вибір різноманітні ласощі з привітаннями до свята. 
Першими були червоно-білі карамельки. Далі з’явились коробки у формі серця. 
І так традиція поступово дійшла і до наших днів.
https://goo.gl/Qkhazn
Досить цікавий звичай існує в Канаді. Якщо вірити розповідям, 14 лютого жінка може зробити пропозицію своєму коханому. Якщо ж він відмовиться від такого "подарунку", то може отримати штраф або й до в'язниці потрапити. Очевидно, цього дня деякі чоловіки тікають світ за очі, аби навіть не потрапляти жінкам на очі :) Хоча така доля оминає декого, а саме: одружених, тих, хто вже знайшов своє щастя з іншою, або тих, хто погодився на пропозицію своєї коханої.
https://goo.gl/oTRpbK
У Британії прийнято дарувати жінкам червоні троянди (втім, мабуть, не тільки в Британії). Цікаво, що у відповідь ви можете отримати яблуко як символ кохання і краси.
Та найвеселіше, що роблять британці в цей день – надсилають валентинки своїм домашнім тваринкам, особливо якщо це кінь або собака (ну дуже вже їх люблять), а ще купують спеціальний корм у вигляді сердечок. Що ж, можливо нам важко зрозуміти таке ставлення до друзів наших менших, але погодьтесь, це доволі мило. Цікаво лишень як тваринки читають зізнання в коханні від хазяїв :)
Якщо зануритись в давніші часи, колись в Англії існували й інші традиції до Дня всіх закоханих. Дітей, для прикладу, одягали як дорослих і ті бігали від хати до хати, співаючи пісні про Валентина. За це малеча отримувала солодощі та кілька монеток. Хоча подейкують, що англійські дітлахи і зараз можуть утнути щось подібне. Жителі Уельсу вирізали з дерева "ложки кохання", прикрашаючи їх ключами, замками і сердечками. Це був спосіб сказати "Ти знайшов ключі до мого серця".
https://goo.gl/oB1JX1
У японців все як завжди "не так як у людей". Представники сильної половини людства отримують тут більше подарунків, ніж жінки. При цьому в них є спеціальний шоколад "хонмей" - дарувати його можна тільки особливому чоловіку, як то кажуть, "тому єдиному". А ще тут проводиться щорічний конкурс на найголосніше зізнання в коханні. Хлопці та дівчата виходять на спеціальну сцену і чимдуж викрикують вітання коханій людині.
Ось така ось дивина

Францію не дарма називають "країною кохання" - саме французи першими почали вітати один одного у віршованій формі. Тут прийнято дарувати на День Валентина дорогоцінні прикраси або біжутерію, а ще шоколадні мусси, еротичну білизну, йогурти рожевого кольору, солодощі-сердечка, лотерейні квитки і романтичні подорожі на двох.

Німці зрадили романтичним традиціям. У них святий Валентин – перш за все, покровитель психічно хворих. Саме тому 14 лютого всі психіатричні лікарні прикрашають червоними стрічками.

Жителі Ісландії запалюють багаття на честь Валі – сина Одіна, хоча саме свято теж символізує любов. Дівчата одягають хлопцям на шию вуглики, а ті у відповідь дають дівчатам маленькі камінці – вважається, що для розпалення багаття потрібна іскра, яка з’являється від тертя каменю об камінь.

В Італії 14 лютого вважають "солодким днем", адже головним подарунком є саме солодощі. Дуже популярним варіантом є "Baci Perugina" - горіхи, вкриті шоколадом. В кожній такій цукерочці можна знайти маленьку записку з висловами про кохання кількома мовами. При цьому дарують їх виключно коханим. Колись в давнину італійці святкували в цей день свято весни, а тому всі дійства відбувались на відкритій місцевості: молодь збиралась в альтанках і садах, насолоджувалась музикою і поезією. Потім були довгі прогулянки мальовничими місцинками з коханими. 

Саудівська Аравія та Іран належать до країн, які не просто не святкують День всіх закоханих. У них свято офіційно заборонене, а кожного, кому спаде на думку відзначити його, чекає штраф. Тут ви не знайдете в магазинах ні червоних троянд, ні ведмедиків, ні валентинок.

День всіх закоханих – дуже популярне свято в Австралії. Місцеві вважають його чудовою можливістю зміцнити сімейні відносини та побачитись з друзями. Розповідають, що в часи золотої лихоманки місцеві щасливчики настільки розбагатіли, що почали замовляти доволі екстравагантні валентинки, вартість яких деколи сягала тисяч австралійських фунтів. Один з таких шедеврів, для прикладу, був зроблений з атласних подушечок, прикрашений опудалами колібрі та райських птахів. Зберігали таке чудо в спеціальній оздобленій шкатулці. Сьогодні тут все набагато простіше, австралійці обходяться простими листівками, квітами і солодощами.

У Вірменії напередодні Дня святого Валентина відзначають особливе свято закоханих – Трндез, яке вже впродовж століть залишається однією з найпопулярніших місцевих традицій. В цей день закохані стрибають через багаття, вважаючи, що тільки так можна по-справжньому загартувати свої почуття і стати щасливим. На рахунок виникнення цього звичаю вірменці розповідають різні легенди. Згідно з однією, "винуватцями" були лісові духи: вони стрибали через багаття, щоби розпалити свої почуття. Ще до нашої ери тут панував звичай: молодята, які щойно побралися, мусили обов’язково здійснити такий ритуал. Старшим подружжям, коли їхні почуття холонуть, або ж між ними постійно виникають сварки, а також незаміжнім "старим дівам" і дівчатам, які не можуть вже дочекатись весілля, теж можна разок стрибнути через вогонь.

Загалом традиції у всіх країнах, які відзначають День святого Валентина, мало чим відрізняються одне від одного. Є хіба що свої маленькі особливості.

середа, 25 січня 2017 р.

Подаруй бібліотеці книгу

http://www.bsch7.org.ua/wp-content/uploads/2014/10/kniga-bibiliotetsi.jpg
Колектив бібліотеки Житомирського коледжу культури і мистецтв ім. Івана Огієнка висловлює щиру подяку всім дарувальникам, а саме директору коледжу Покропивному Миколі Петровичу,  викладачам Чуприні З. Г., Марценюку М. В. та ТОВ "Софія-А" ЛТД в особі його генерального директора Мельника М. О. за подаровані книги, які надійшли протягом 2016 року!

Шановні дарувальники! 
Подаровані вами книги надають неоціненну допомогу в теоретичній і практичній підготовці студентів нашого коледжу. Сподіваємось на подальшу плідну співпрацю!

2017 рік відкриває виставка літератури, яку подарував талановитий композитор, поет, викладач нашого коледжу Валерій Травкін. Серед них, збірка дружніх посвят "Дарую радість людям", а також нотні видання, які стануть вагомим внеском в музичний фонд нашої бібліотеки. Тож запрошуємо викладачів та студентів до бібліотеки для ознайомлення з новинками







середа, 11 січня 2017 р.

135 років від дня народження Івана Огієнка


                                                                     Я взяв своє серце малими руками
Й віддано поклав Україні до ніг,
І юна любов розцвілася між нами
І став я орати твердий переліг.
Й нікому вже більше не дав я любові.
Бо другого серця кохати не маю
І вірним зостанусь, аж дошки соснові
Єдину любов мою спинять без краю...»
/Митрополит Іларіон.
Вікові наші рани. Вінніпег, 1960 /


         В історію Іван Іванович увійшов під двома іменами: як світська особа — професор Огієнко, і як духовна особа — митрополит Іларіон. 
    14 січня відзначається 135 річниця від дня народження професора Івана Огієнка – Митрополита Іларіона – українського вченого, політичного, громадського і церковного діяча, мовознавця, дійсного члена Наукового Товариства ім. Тараса Шевченка.
Іван Огієнко багато років присвятив роботі в галузі освіти, викладав у Київському комерційному інституті та Київському університеті, у 1918 році виступив засновником і став першим ректором Кам’янець-Подільського державного українського університету. 5 січня 1919 р. Огієнка призначено міністром освіти УНР. Викладацькою діяльністю займався і на еміграції у Польщі.
     Іван Огієнко – видатний діяч церкви. 14 січня 1918 р. він виступив на Всеукраїнському Церковному Соборі у Києві з доповіддю «Відродження Української Церкви», в якій аргументовано довів право української церкви на самостійне існування. 1919-1920 рр. – міністр віросповідань УНР. 9 жовтня 1940 він був пострижений у чернецтво в Яблочинському Свято-Онуфрієвському монастирі, а вже 19 жовтня 1940 р. на Холмському Соборі був висвячений (під ім’ям Іларіона) єпископом Холмським і Підляським.
      З 16 березня 1944 р. Огієнко – митрополит. Належав до Української Автокефальної Православної Церкви. Активно співпрацював з уніатською церквою. 8 серпня 1951 на Надзвичайному Соборі у Вінніпезі обраний предстоятелем Української Греко-Православної Церкви у Канаді і митрополитом Вінніпегу. Іван Огієнко доклав чимало зусиль для організації та розбудови українського національно-культурного та релігійного життя у Канаді.
Окрім того, Огієнко – визначний вчений. Справою його життя став переклад Біблії, над яким він працював упродовж 20 років і який до сьогодні є неперевершеним надбанням українського народу.
    

Найперші рідномовні обов`язки

1. На кожному кроцi й кожної хвилини охороняй честь своєї рiдної мови, як свою власну, бiльше того - як честь своєї нацiї. Хто не береже чести своєї рiдної мови, той пiдкопує основи своєї нації.
2. Розмовляй у родинi своїй тiльки рiдною мовою. Це принесе тобi правдиву насолоду шляхетного почуття сповнення найбiльшого обов’язку щодо свого народу.
3. Хто в родинi своїй розмовляє не рiдною мовою, той стоїть на дорозi до мовного винародовлення, - найбiльшого непрощеного грiха проти свого народу.
4. Бережи своє особове iм'я й родове прiзвище в повнiй нацiональнiй формi i нiколи не змiнюй їх на чужi. Найменша тут змiна, - то вже крок до винародовлення.
5. Кожний, хто вважає себе свiдомим членом свого народу, мусить пильно навчатися своєї соборної лiтературної мови.
6. Кожний свiдомий член свого народу мусить завжди допомагати всiма приступними йому способами розвитковi культури своєї лiтературної мови.
7. Кожний свiдомий член народу мусить добре розумiти й ширити головне рiдномовне гасло "Для одного народу - одна лiтературна мова й вимова, один правопис".
8. Кожний свiдомий член нацiї мусить добре знати й виконувати рiдномовнi обов'язки свого народу.
9. Де б ти не жив - чи в своїм рiднiм краю, чи на чужинi, - скрiзь завжди мусиш уживати тiльки однієї соборної лiтературної мови й вимови, тiльки одного спiльного правопису, тим ти покажеш, що ти свiдомий син своєї об'єднаної нацiї.
10. Кожний громадянин мусить добре пам'ятати й дiтей своїх того навчати, що наймилiша мова в цiлому свiтi - то мова рiдна.
11. Кожний свiдомий громадянин, живучи серед чужого народу, мусить конче вживати своєї рiдної мови не тiльки вдома, але й скрiзь, де можливо.
12. Кожний свiдомий громадянин мусить щедро пiдтримувати свої нацiональнi перiодичнi й неперiодичнi видання, даючи їм цим самим змогу нормально розвиватися. Добрий стан нацiональних видань - то могутня сила народу й забезпечення розвитку рiдної мови, а висота їх накладу - то ступiнь нацiональної свiдомости народу. 


Маловідоме про Івана Огієнка

Сто величезних коробок з архівом митрополита Іларіона (Івана Огієнка) зберігаються за кордоном - у канадському Вінніпезі. В архіві - рукописи, листування, документи про українську еміграцію. В останнє десятиліття свого життя митрополит звозив до Колегії св. Андрія у Вінніпезі архіви українських діячів, які помирали в діаспорі, цінні рукописи, стародруки. Таким чином безцінні пам’ятки української еміграції були врятовані й збереглися.
Огієнко прожив 90 років, і кожен день з його довгого життя, за висловом богослова й мистецтвознавця Дмитра Степовика, «був днем бджоли, що від світання до смеркання носить по краплині мед до свого вулика». Загалом Огієнко створив понад 1000 праць із різних галузей знань. Серед них енциклопедичні «Історія української культури», «Українська церква», «Історія української літературної мови», «Дохристиянські вірування українського народу», за якими сьогодні полюбляють писати реферати студенти.
Згідно з заповітом владики, юридично оформленим 15 квітня 1967 року, його надбання мають обов’язково передати на Батьківщину за двох умов: коли Україна буде вільною і коли буде вільною її церква. Канадська сторона вважає, що умови для цього ще не настали.
Іван Огієнко прищеплював своїм колегам - вчителям і викладачам гасло: «Для одного народу - одна літературна мова!», своїми педагогічними розробками «вимішував» східно- та західноукраїнський варіанти літературної мови в тісто спільного «хліба» слова. Опублікував безліч словників, методичок і посібників: «Вчімося рідної мови», «Порадник студентам, вчителям і всім тим, хто бажає навчатись української мови».
У Канаді митрополит невпізнанно змінив на краще богословську освіту для православних українців, перетворив богословський факультет Манітобського університету на Колегію
ім. св. апостола Андрія.
У своїх поемах і романах митрополит осмислював духовний та історичний досвід свого народу. Нам би цікаво було почитати, що він написав у епопеї з двох частин «Наш бій за державність». Утім переважна більшість творів Огієнка сьогодні недоступна українській громадськості. Значна їх частина перебуває за кордоном - у Польщі, Швейцарії, Канаді, Німеччині, тож користуватися нею можуть лише окремі українські дослідники.
В Україні вже понад 20 років присуджується багатогалузева премія імені Івана Огієнка - діячам літератури і мистецтва, науки і освіти, громадської, політичної та церковної сфери. У 2003 році в Києві створено Фундацію імені митрополита Іларіона, яку очолив знаний дослідник спадщини Огієнка професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка Микола Тимошик. Фундація насамперед намагається повернути в Україну величезну творчу спадщину мислителя та його подвижників.

Я глибоко вірю — минеться руїна 
И засяє веселка-обнова,
Воскресне с о б о р н а свята Україна,
А з нею і церква Христова.
І зійде сонце, й Україна Засяє вільна й непоборна
І зникне поділ та Руїна,
І церква станеться с о б о р н а.