День пам'яті Івана Огієнка

29 березня День пам’яті Івана Огієнка — українського вченого, і церковного діяча, митрополита (церковне ім’я Іларіон), політичного, громадського діяча, мовознавця, лексикографа, педагога, члена Наукового Товариства імені Тараса Шевченка, і нашого земляка. За своє життя вчений написав майже дві тисячі праць, невелику частину яких має наша бібліотека і розміщені вони у читальному залі напостійнодіючій книжковій виставці «Апостол правди і життя».

Сьогодні студенти першого курсу мали змогу прослухати інформаційну годину присвячену пам'яті нашого великого земляка.
Усе своє життя Огієнко прагнув повернутись до своєї рідної землі, але не судилось, і тоді він пише: Немає в людини нічого милішого над свою рідну землю. Де хто народився, де провів свої дитячі роки, до тієї землі прив'язується він усією душею націле життя. А хто, буває, відірветься від своєї рідної землі, той мріє завжди про неї, як про святість найбільшу. І багато людей, помираючи на чужбині, просять накласти їм у домовину бодай грудочку рідної землі… (Іван Огієнко)

Більшу частину свого життя він провів за межами своєї Батьківщини, але довголітня розлука з Україною, її народом, не погасила його любові до рідного краю. Великий патріот і в еміграції відчував Україну всією душею, тяжко переживав від того, що його багатолітня праця, присвячена Україні, майже нікому там не відома. Справа життя Івана Огієнка (працював 1936–1955) — переклад Біблії, що до сьогодні є неперевершеним надбанням українського народу. Іван Огієнко – митрополит Іларіон мав різні, прикрі життєві страдницькі переживання. Він їх гірко переживав, але завжди йшов уперед і здобував успіхи. Бог і Україна стали девізом його життя.

Вивчаймо дорогоцінну спадщину Івана Огієнка і пам’ятаймо його слова:

«Рідна мова – найголовніший грунт, на якім духовно зростає і живе нація». 

Як патріот своєї країни, вчений стверджує, що мова – душа кожної 

національності, її святощі, її найкращий скарб і поки живе мова, житиме й народ...

У Зверненні до українського народу в1919 році вчений, державний і церковний діяч. Огієнко наголосив: «До людей іншої віри не ставтеся вороже. Нехай не буде більше у нас на Вкраїні ні насильства, ні погромів, ні пригноблення інших націй, що живуть у межах нашої держави, бо ми самі були довго пригнобленими… Хто має справжню віру Христову в серці своєму, той повинен до всіх народів мати щиру шану та любов».

Тож єднаймося, шануймося й будуймо незалежну державу Україну!

Поезія-мелодія душі!

http://blog.yakaboo.ua/5-poetychnyx-knyzhok-pro-vesnu-i-koxannya/

Відродження, розквіт усього живого відбувається саме навесні. Весняне сонечко засвітило, пробиваються перші пагінці свіжої зелені…. Ранкова роса…. Краплини дощу на сонці, перше кохання. Все це викликає у нас захоплення і незвичні почуття. Так і поезія пробуджує людину, бо поезія – це життя, а воно розквітає весною, а для романтичних і обдарованих людей – це стимул для написання поетичних творів, саме тому 21 березня в Україні святкують Всесвітній день поезії.

Поезія - це найважливіше культурне явище, що передає внутрішнє прагнення людини жити разом з іншими, це головний засіб самоствердження особистості в творчості. 

Запрошуємо всіх до бібліотеки! Приходьте, обирайте улюблену поезію і читайте вголос, читайте свою поезію.

ТОП-10 цікавих фактів про Тараса Григоровича Шевченка

1. Тарас Шевченко впродовж життя був "душею компанії", любив сміятися і вмів розвеселити навіть незнайомих людей.

2. Основна освіта Кобзаря тривала лише два роки. Її він здобув у церковно-приходській школі.

3. Тарас Шевченко завжди з любов'ю згадував той випадок, коли малим пішов шукати "залізні стовпи", що "підпирають" небо, і заблукав у полі. Чумаки, зустрівши хлопця, забрали його з собою і ввечері привезли до Кирилівки.

4. Тараса викупили з кріпацтва за 2500 рублів. Задля цього художник Брюллов написав портрет Жуковського і продав його. Здобувши свободу, Тарас Григорович вступив до Академії мистецтв.

5. Першим коханням молодого Шевченка була Оксана Коваленко, його ровесниця. Родичі закоханих були впевнені, що молоді одружаться. Але надії були марними — Тарас мусив поїхати до Вільна. Усе своє життя Шевченко згадував дівчину, яку колись кохав.

 6. Останнім коханням поета була 19-річна Лукерія Полусмак, яка наймитувала в Петербурзі. Простакувату дівчину Тарас зваблював дорогими подарунками, але вона не захотіла залишити столичного життя й переїхати в Україну, щоб жити в селі.

Вона покинула поета й вийшла заміж за перукаря Яковлева. І лише 1904 року, після смерті свого чоловіка, Лукерія Яковлева-Полусмак, залишивши дітей в Петербурзі, приїхала до Канева і щодня приходила на могилу Шевченка.

7. Улюбленим напоєм Тараса Шевченка був чай, а улюбленою їжею - справжній український борщ, "затертий пшонцем і затовчений старим салом", вареники з сиром з грубої гречаної муки та такі ж галушки. Не байдужим також був і до рибних страв.

8. Тарас був відомим модником, любив дорогий одяг і дуже легко витрачав на нього гроші.

9. Коли Шевченка відправили у заслання до Оренбурга, йому заборонили займатися творчістю. Однак цю заборону він ігнорував. Саме в Оренбурзі Тарас Григорович написав більшість своїх повістей.

10. Останні дні свого життя Шевченко провів у Петербурзі. Поховали його на Смоленському кладовищі. Проте за день до своєї смерті, у свій день народження, 9 березня, поет попрохав свого вірного друга Григорія Честахівського, щоб у разі його смерті похорон відбувся в місті Канів.

Останнє бажання видатного митця виконали лише через два роки.
 Матеріал взято з сайту :
UaModna:ТОП-10 цікавих фактів про Тараса Григоровича Шевченка

Струни Кобзаревого серця

9 березня минуло 204 роки з дня народження Тараса Григоровича Шевченка. Син кріпака, змалку сирота, талановитий юнак, що не мав змоги розвинути свій талант художника, став Пророком українського народу.
Для більшості українців Тарас Шевченко є не лише літературним та мистецьким символом, а й уособленням всієї України. Поезії Тараса Шевченка переклали більш, як ста мовами світу. Його зображення друкують на державних грошових купюрах, поштових марках, на його честь встановлюють пам’ятники і численні меморіальні таблички, випускають ювілейні монети та засновують премії.
Мабуть, не знайдеться в Україні жодної людини, яка у своєму житті хоча б раз не перегорнула сторінок «Кобзаря» Тараса Шевченка. І до сьогодні, через стільки десятиліть, його твори хвилюють та тривожать душі.

У всякого своя доля
І свій шлях широкий,
Той мурує, той руйнує,
Той неситим оком
За край світа зазирає,
Чи нема країни,
Щоб загарбать і з собою
Взять у домовину.

Той тузами обирає
Свата в його хаті,
А той нишком у куточку
Гострить ніж на брата.
А той, тихий та тверезий,
Богобоязливий,
Як кішечка підкрадеться,
Вижде нещасливий
У тебе час та й запустить
Пазурі в печінки, —
І не благай: не вимолять
Ні діти, ні жінка.

А той, щедрий та розкошний,
Все храми мурує;
Та отечество так любить,
Так за ним бідкує,
Так із його, сердешного,
Кров, як воду, точить!..

А братія мовчить собі,
Витріщивши очі!
Як ягнята. «Нехай, — каже, —
Може, так і треба».
Так і треба! бо немає
Господа на небі!

Леся Українка

Стояла я і слухала весну,

Весна мені багато говорила,
Співала пісню дзвінку, голосну,
То знов таємно-тихо шепотіла.

Вона мені співала про любов,
Про молодощі, радощі, надії,
Вона мені переспівала знов
Те, що давно мені співали мрії.

Свято жінки