понеділок, 12 березня 2018 р.

Струни Кобзаревого серця

9 березня минуло 204 роки з дня народження Тараса Григоровича Шевченка. Син кріпака, змалку сирота, талановитий юнак, що не мав змоги розвинути свій талант художника, став Пророком українського народу.
Для більшості українців Тарас Шевченко є не лише літературним та мистецьким символом, а й уособленням всієї України. Поезії Тараса Шевченка переклали більш, як ста мовами світу. Його зображення друкують на державних грошових купюрах, поштових марках, на його честь встановлюють пам’ятники і численні меморіальні таблички, випускають ювілейні монети та засновують премії.
Мабуть, не знайдеться в Україні жодної людини, яка у своєму житті хоча б раз не перегорнула сторінок «Кобзаря» Тараса Шевченка. І до сьогодні, через стільки десятиліть, його твори хвилюють та тривожать душі.

У всякого своя доля
І свій шлях широкий,
Той мурує, той руйнує,
Той неситим оком
За край світа зазирає,
Чи нема країни,
Щоб загарбать і з собою
Взять у домовину.

Той тузами обирає
Свата в його хаті,
А той нишком у куточку
Гострить ніж на брата.
А той, тихий та тверезий,
Богобоязливий,
Як кішечка підкрадеться,
Вижде нещасливий
У тебе час та й запустить
Пазурі в печінки, —
І не благай: не вимолять
Ні діти, ні жінка.

А той, щедрий та розкошний,
Все храми мурує;
Та отечество так любить,
Так за ним бідкує,
Так із його, сердешного,
Кров, як воду, точить!..

А братія мовчить собі,
Витріщивши очі!
Як ягнята. «Нехай, — каже, —
Може, так і треба».
Так і треба! бо немає
Господа на небі!

Немає коментарів:

Дописати коментар